Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці дії бувають як природжені, так і набуті, до яких належать: природжені орієнтувальні, захисні, хапальні дії. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні рухи та дії базуються на механізмі умовного рефлексу. На початку онтогенезу організм людини через ці природжені й набуті мимовільні дії взаємодіє із зовнішнім середовищем, тому вони є корисними і необхідними.

Довільні дії виникають у зв'язку з центральним, кірковим слідовим подразненням за наявності в корі півкуль оптимального збудження. Мимовільні і довільні дії не протилежні одні одним, між ними немає чіткої межі. Один і той самий умовно-рефлекторний рух може бути мимовільним, якщо він викликаний периферичним подразненням, але він стає довільним, якщо зумовлений центральним, кірковим подразненням. Слід відзначити, що довільні дії притаманні вже вищим тваринам. Про це свідчать дослідження довільних рухів у тварин, проведені І.П. Павловим, Але довільні дії людини якісно відрізняються від таких дій у тварин. Специфічно людські дії характеризуються, по-перше, тим, що вони виходять з усвідомлених мотивів і спрямовані на визначення засобів досягнення усвідомленої мети; по-друге, вони нерозривно пов'язані з роботою другої сигнальної системи, створюються за умов високодіяльного стану мозку - осередку оптимального збудження - домінанти; по-третє, вони пов'язані з мовленнєвим мисленням, рефлексією, це розумні дії. Отже, довільні дії - це цілеспрямовані дії, які виходять з усвідомлених мотивів та нерозривно пов'язані з відображенням мети і засобами її досягнення.

Однак рівень усвідомленості довільних дій у людини може бути різним. Відповідно до цього розрізняють два основні види довільних дій: обдумані та імпульсивні. Обдуманим довільним діям притаманний високий рівень свідомості, розумності. Проте підпорядкованість цих дій розуму не означає, що вони не пов'язані з емоціями, їхній зв'язок з почуттями безсумнівний, але провідна роль у них належить розумові. Імпульсивні дії характеризуються недостатньою усвідомленістю та обдуманістю і вирізняються підпорядкуванням емоціям у процесі їхнього виконання.

Складнішим є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Так, з феноменом вольових дій і довільністю пов'язують такі функції, як свободу і гальмування спонтанної активності. Аби діяти вільно, за власним вибором, необхідно мати можливість не підкорятися зовнішньому примусу (на підставі сформованих стереотипів або фіксованих установок) чи внутрішньому коду (за "наказом" умовного або безумовного рефлексу). Точніше, як довільні, так і вольові дії характеризуються тим, що в людини формується здатність будувати свою поведінку усвідомлено, звільняючись як від влади свого природного стану, так і від влади певної життєвої ситуації. Здатність гальмувати спонтанні реагування на ситуації не можна розглядати як пасивну характеристику довільності й волі. Це ступінь високої активності людини, який потребує інтенсивної роботи свідомості.

Загальним структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлюваність є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій.

Разом з тим довільні і вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми проявами. Так, вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість, цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина з високим рівнем розвитку довільності (організована, яка володіє собою і керує своєю поведінкою) може не мати стійкої системи власних мотивів і цінностей і бути слабовільною.

У довільних діях центральним є ставлення до мети, до засобів її досягнення. Мета усвідомлюється через співвідношення її із засобами діяльності. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом. Яка ж генетична послідовність їхнього формування? І вольові, і довільні дії розвиваються в нерозривній єдності: кожний етап розвитку довільності передбачає становлення нових мотивів, які не тільки підкоряють собі старі, але й спонукають до оволодіння своєю поведінкою. Тому провести жорсткий поділ між довільними і вольовими діями неможливо, хоч вони і мають різні шляхи формування.

Вольові дії

У традиційній психологіївольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язані з подоланням труднощів. Значна кількість дослідників вирізняють такі основні ознаки вольових дій:

1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2) конкурентні мотиви;

3) наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій такі:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, здійсненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди є підстави для виконання дій;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати при конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом, при конфлікті двох рівноцінних мотивів; дефіцит спонукання може виникати в діях без актуальної потреби, або коли постає необхідність подолання перешкоди без урахування психічних, фізичних та операційних наслідків дії тощо.

Реалізаційну мотивацію дії забезпечує спонукальна функція волі. Фактично "спонукання мотивами" - це необхідний аспект вольового акту при недостатності (дефіциті) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов'язкового виконання. Таким чином, усі ситуації (наявність внутрішніх чи зовнішніх перешкод, конкурувальних цілей, актуальної потреби), що з необхідністю пов'язані з вольовими діями, об'єднуються дефіцитом реалізаційної мотивації дії, яку необхідно, на думку самої людини, виконати. В чому ж полягає механізм поповнення дефіциту реалізаційної мотивації або спонукання до обов'язкової для людини дії (прийнятої нею усвідомлено)? Формування спонукання до вольової дії досягають або через зміну, або через створення допоміжного смислу дії.

Умовою, що породжує вольові дії, є умисна зміна смислу дії. Так, небажане завдання набуває смислу через отримання бажаного предмета (вивчиш уроки, тоді підеш у кіно; вимиєш вікна, будеш грати на комп'ютері; закінчиш добре чверть - отримаєш велосипед; станеш переможцем олімпіади - будеш зарахований студентом інституту тощо). У вольових діях новий допоміжний мотив (предмет нового спонукання) може діяти тільки своєю смислоутворювального функцією, а не спонукальною. Інакше новий мотив може зруйнувати задану дію, спонукаючи людину діяти за новим мотивом. Отже, умисна зміна смислу дії передбачає активну роботу практично всіх психічних Процесів: мислення, уяви, сприймання, пам'яті, емоцій, мотивації. За вольовим регулюванням поведінки приховане функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти як вищу психічну функцію, що забезпечує допоміжне спонукання до дії. В такому разі власне вольові дії визначають як дії усвідомлені й умисні, вчинювані людиною за власним рішенням на основі зовнішньої та внутрішньої необхідності, на основі допоміжного спонукання до них.

Зміни смислу дії досягають, по-перше, завдяки самостійному переоціненню значущості мотиву або за допомогою оцінювання і думок інших людей. По-друге, зміна смислу дії можлива шляхом зміни ролі, позиції людини. Яскравими прикладами є дослідження, в яких неуспішним старшим школярам доручали опікуватися учнями молодших класів, допомагати їм у навчанні. Зміна позиції старших учнів привела до того, що навчання отримало для них новий смисл і вони наполегливіше почали працювати над усуненням недоліків у своїх знаннях. По-третє, смисл дії змінюється через передбачення та переживання наслідків дій. Наприклад, радість батьків від вчинку сина, уявлення про майбутні вітання від друзів, передбачення наслідків від невиконаного, але обов'язкового завдання.

Допоміжний смисл дії створюється через постановку більш конкретної мети при включенні запропонованого завдання в іншу умову, що поєднується з наявним у людини бажанням, коли результати дії стають засобом для реалізації іншої дії, тобто коли одна дія починає виступати як частина іншої, ширшої.

Отже, волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо-регулятивну природу. Іншими словами, воля - це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольове регулювання поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина умисно й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну смислу дії. Вольову регуляцію при самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опануванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції - волі.