У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це "відрізок" навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу. Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас. З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі: 1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу. 2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил. 3. Чітке визначення завдань уроку. 4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід школяра. 5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями. 6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості 7. Ефективне використання педагогічних засобів. 8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб. 9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності. 10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань. 11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності. 12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку. Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвивальними і виховними вимогами. До дидактичних (освітніх) вимог належать: а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку; б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб; в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності; г) раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання; г) творчий підхід до побудови структури уроку; д) поєднання різних форм організації навчальної діяльності учнів; є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю і оцінювання. До розвивапьних вимог належать: а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності; б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку"; в) стимулювання нових якісних змін в інтелектуальному, емоційному, соціальному розвиткові учнів. Виховні вимоги до уроку включають: а) визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці; б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених метою і змістом навчальної роботи; інтересами учнів, їх суб'єктним досвідом; в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.; г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, трудової, економічно^ екологічно^ фізичної культури; г) співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах. Крім перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін. Відомий український педагог М.П. Гузик (Одеса), розповідаючи про свою лекційно-семінарську систему навчання хімії, наводить приклад розробки завдань уроку. Тема уроку: "Властивості ароматичних вуглеводнів. Механізм заміщення атомів водню в бензольному ядрі". Тип уроку: урок загального розгляду теми. Завдання уроку: а) Чому навчати. 1 Застосовувати знання про ефект сполуки подвійних та одинарних зв'язків для прогнозування властивостей речовин. 2. Розуміти хід реакцій заміщення атомів водню в бензольному ядрі. 3. Визначити відносну реагентну здатність гомологів бензолу і його похідних. б) Що розвивати. 1. Розуміння прнчинно-наслідкових зв'язків між структурою речовини і її властивостями. 2. Розуміння теорії вірогідних структур і методів їх аналізу. 3. Розуміння природи єдності фізичних і хімічних явищ, в) Що виховувати. 1. Точний аналітичний підхід до розгляду явищ природи. 2. Уміння бачити і відчувати красу та гармонію світобудови. 3. Любов до дослідження, а через неї - до науки і виробничої діяльності. 4. Намагання присвятити себе служінню благородній меті... Серед засобів вирішення завдань уроку важливими є: - використання форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють виявити суб'єктний досвід учня; - стимулювання школяра до висловлювань без побоювання помилитися чи дати хибну відповідь; o створення умов, які б дозволяли йому виявляти ініціативу, самостійність, творчість; - заохочення прагнень знаходити свій спосіб роботи; - створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи групи, класу; - оцінка навчальних досягнень в процесі навчальної діяльності, а не тільки за кінцевим результатом. Для того, щоб учень став суб'єктом навчальної діяльності на уроці (пригадаємо, що для суб'єкта діяльності характерні особистісні підструктури: мотивування, цілепокладання, орієнтування, самоактуалізація, самореалізація, самоконтроль, самооцінка), він повинен оволодіти п етапами. На етапі орієнтування у навчальному матеріалі (тема, завдання уроку, стимулювання учіння) учень надає особистісного смислу новій інформації і власній діяльності, пов'язаній із засвоєнням нового навчального матеріалу, проявляє активність (мотивування). На етапі визначення цілі він визначає або бере участь у визначенні конкретної цілі навчальної діяльності, яку передбачено реалізувати протягом уроку (цілепокладання). На етапі проектування учень бере участь у плануванні наступної роботи, ураховує свої можливості, необхідні, на його думку, для успішного досягнення цілі (орієнтування). На етапі організації виконання плану уроку він обирає спосіб навчальної діяльності: усний чи письмовий, переказ тез чи розгорнута відповідь, в узагальнюючому вигляді чи на конкретних прикладах, індивідуально чи в групі тощо; намагається більш повно використати свої можливості, здібності, суб'єктний досвід, пов'язаний з вирішенням аналогічних завдань в минулому; здійснює прояв свого "Я" (самоактуалізація, самореалізація). На етапі контрольно-оцінювальному він залучається до контролю за розвитком навчальної діяльності (взаємоконтролю у групі, самоконтролю), самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем порівнює отриманий результат з критеріями державного стандарту, закладеними у навчальній програмі (самоконтроль, самооцінка). Позитивне ставлення до завдань діяльності на уроці, присвоєння цих завдань у взаємодії з учителем, участь у розробці плану реалізації завдань уроку, звернення до власних можливостей, пошук доцільного способу навчальної діяльності, прагнення своєчасно позбутися зайвих помилок і удосконалити свої дії, критично оцінити їх є найважливішими педагогічними умовами становлення учня як суб'єкта, здатного свідомо, самостійно, творчо і відповідально здійснювати навчально-пізнавальну діяльність на уроці. Формування основних компетенції! школярів на уроці забезпечує відповідність етапів засвоєння нового навчального матеріалу, стадій роботи над проблемою (проектом) і методів навчання. Зведемо цю інформацію в таблицю: Таблиця №5
Етап засвоєння нового матеріалу | Стадія роботи над проблемою (проектом) | Методи навчання | Мотивація, визначення мети | Постановка мети | Розповідь, бесіда, лекція | Планування | Обговорення варіантів | Бесіда | Програмування (побудова орієнтовної схеми дій) | Самостійна робота, продумування ходу і способів діяльності | Самостійна робота, "мозковий штурм", практикум | Діяльність | Дослідження | Самостійна робота, практикум, екскурсія, практична робота, лабораторна робота | Рефлексія і аналіз власних дій, мотивів, вчинків, їх порівняння з діями, вчинками інших учнів) | Узагальнення і висновки | Консультація | Оцінка | Аналіз успіхів і помилок | Бесіда, консультація | Корекція | Корекція |
|