У сфері свідомості є явища, які в тому чи іншому суспільному середовищі характеризують її відмінність від інших психічних феноменів. Ментальність - це притаманний певній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі (Г. Півторак). Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в матеріалізованих продуктах, а має надсвідомий характер. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас, персоніфікуючи її, - носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногрупи, її традиції, звичаї, обряди. В результаті із своєрідного родинного стилю життя в глибинне несвідоме дитини входить певна система цінностей, якої вона дотримуватиметься протягом усього свого життя. Пізніші культурні впливи торкаються здебільшого поверхні психіки. Так, глибоко вкоріненими в душі українців є "матріархальність" родини, недовіра до влади, загострена прихильність до ідеї рівності. "Душа" українського народу формувалася впродовж багатьох століть існування в контексті землеробської культури, яка народжувала в етнічній свідомості пращурів українського люду архетип ласкавої, лагідної неньки-землі, її поетичне бачення, що зумовлювало обрядовість народного життя. Це й спричинилося до формування основних рис української ментальності. Антеїзм. Термін "антеїзм" походить від імені давньогрецького міфічного персонажа Антея, який черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з матір'ю-землею. Родючість ґрунту, краса природи, чарівна м'якість краєвидів, емоційно-шанобливе ставлення до землі загалом - усе це сприяло розвиткові надзвичайної працездатності українського народу. "Екзистенціально-межове" світовідчуття. Вчені розуміють під цим терміном гостроемоційне переживання сьогодення, життєлюбність, поетичне, лірично-пісенне сприймання природного й соціального оточення, пріоритет "серця" над "головою". Індивідуалізм зумовлений проживанням в малих соціальних групах. В українському менталітеті поєднаний з ідеєю рівності, повагою до кожного індивіда та його свободи, гострим несприйманням деспотизму, абсолютної монархічної влади. Соціопсихологічний і політичний конформізм. В історичному становленні української психіки особливу роль відіграє геополітична ситуація. Колонізація України, відсутність державності, соборності території розвивали й особливості світосприймання народу з домінантою тотального підкорення. За таких умов нівелювалися споконвічні чесноти свободи, честі, сумління тощо. Умовою виживання стали соціопсихологічний і політичний конформізм, який передбачав не лише прислужництво "меншовартісної" нації, а й її задоволення від рабства. Те, що українці століттями не мали своєї держави, спричинило недостатнє усвідомлення ними себе як національної самостійної єдності, комплекс меншовартості, занепад рідної мови та інших ознак національної самобутності, позначилося на розвитку національної самосвідомості. Останню тлумачать як усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, коли йдеться про окрему людину, - як усвідомлення нею причетності до певного народу, його культури і мови, усвідомлення свого місця й ролі у світовій цивілізації та права на національну незалежність. Розрізняють два типи української ментальності: землеробський і козацький. Перший тип хронологічно давніший: його глибинні корені сягають прадавньої індоєвропейської культури; другий сформувався в епоху середньовіччя на ґрунті оригінального етносоціального утворення - козацтва. В першому пріоритет у свідомості належить жінці - Берегині, матері, в другому - чоловікові, сильному, мужньому, незалежному мандрівнику, воїну. Зіткнення цих двох типів ментальності сформувало такі риси національного характеру українців, як надзвичайно високе почуття трагічного і співпереживання людським стражданням.
|
