Проблема воліНайскладнішим питанням у сучасній психології є зміст феномена волі. Коли психологія в середині XIX ст. стала самостійною наукою, то ніхто з психологів не сумнівався, що воля - це реальність психіки людини, джерело специфічної людської активності. Однак природу цього феномена чітко пояснити не вдавалося. Хоч як прикро це констатувати, але ситуація сучасного стану вивчення цього питання залишається досить проблематичною. Про це свідчить зміст деяких підручників із психології, автори яких або остаточно зняли питання поняття волі, або розглядають його як явище діяльності. У сучасній психології розв'язання проблеми волі точиться навколо таких важливих питань, як специфіка та природа волі, співвідношення в ній морального, емоційного, інтелектуального. Одними з центральних питань проблеми нині залишаються її зміст, мотиви, цілі, а у зв'язку з цим і проблема її структури. Чіткого визначення психічної реальності, що відповідає змісту поняття волі, досі немає. На сучасному етапі актуальність вивчення і розуміння волі зумовлена тим, що в повсякденному житті, в художній, філософській, традиційній психологічній літературі люди постійно вживають терміни, прямо пов'язані з поняттями вольової сфери особистості. На побутовому рівні кожний чітко розуміє, що він хоче висловити, використовуючи ці терміни, але науковці намагаються з'ясувати сутність, природу, своєрідність таких понять, як "вольова діяльність", "вольовий акт", "вольова поведінка", "вольова дія", "вольовий вчинок", "вольові якості", "вольове зусилля", "вольовий стан", "вольові прояви", "вольові процеси", "вольова регуляція", "вольові вміння", "вольові компоненти", "вольова активність", "вольові напруження" тощо. Вже сам факт існування в житті людини відповідних явищ заперечує можливість нівелювання такого поняття, як "воля". Оскільки дати остаточне визначення волі неможливо, зупинимося на психологічному розумінні волі як елементу психіки, її функції. Поняття про волюСутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику -умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності. Свідомість і воля є самостійними, хоча й сполученими та пересічними боками психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій. Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються ці процеси. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах. Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості. Емоції, однак, не є точними регуляторами активності людини, вони забезпечують лише загальну мобілізацію всіх систем організму. Вибіркова мобілізація психофізичних можливостей людини здійснюється завдяки вольовій регуляції, це "механізм" тонкого регулювання активності людини. Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів - це "моменти руху" діяльності. В моменти "пуску" і "зупинки" вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена. Справді, без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, він утратив би вольовий характер. Разом з тим воля є самостійною і не зводиться до зовнішнього здійснення мислення. На відміну від мислення вона не створює об'єктивних ідеальних чи матеріальних продуктів, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки і в цьому розумінні формує суб'єктивні цінності. Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях -спонукальній та гальмівній. Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх навколо тощо). Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність є властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядковується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю). Можна вказати ще на одну особливість спонукальної функції. Якщо в людини немає актуальної потреби виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи сенс дії (робить його більш значущим), викликаючи переживання, що пов'язані з передбаченими наслідками дії. Так, після тривалого виконання нецікавої роботи дитина відмовляється продовжувати її. Але достатньо було експериментатору попросити попрацювати ще, аргументуючи це тим, що таким діям треба буде навчити інших дітей, що вони хочуть цього, і дитина охоче погоджується і тривалий час виконує монотонну роботу. В такому випадку дитина побачила себе в ролі "вчителя" і смисл ситуація для неї змінилася. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості. Основним проявом волі стає вчинок. Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було 6 неможливе без гальмівної функції. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі прояви людської вихованості. Так, перебрати на себе відповідальність у складній справі, знаючи, що співучасник може "зламатися", щоб дати йому шанс піднятися; витримати осуд інших, якщо справа, яка засуджується, принесе користь у майбутньому. Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсякденному житті. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необхідну справу до кінця; утриматися перед розвагою задля занять тощо. Отже, в понятті "воля" виразно простежується цілісний характер психіки людини. На думку Л.С. Виготського, генеральний шлях розвитку психіки пролягає крізь міжфункціональні зв'язки. Тому вивчення феномена волі виводить нас на дослідження особистості, свідомості, самосвідомості особистості, її мотивів і потреб, емоцій і мислення, пам'яті та уяви. У проблемі волі, як у жодній іншій, потрібна реалізація принципу єдності психіки. Заслуга традиційної психології полягає не тільки в увазі до проблеми волі, а й у визначенні важливих положень, що стосуються цього феномена. 1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини, її формування пов'язане з появою і розвитком трудової діяльності. 2. Воля не є природженою чи генетично заданою здатністю, вона формується в процесі життя, в реальній діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольового регулювання. 3. Вольове регулювання - це свідома діяльність, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності й можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінення наслідків активності особистості. 4. Розвиток волі тісно пов'язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотиваційно-смисловою сферою, з розвитком свідомості та самосвідомості, особистості загалом.
|
