Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. соllectivus - збірний) - це: група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній - артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній - гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній; клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній; монаспірські братії, приходи, собори тощо. Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність - якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності - загальнолюдська солідарність. Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса "...лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода" ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Колективізм - принцип комуністичної моралі, який передбачає товариську співпрацю, взаємну підтримку і допомогу людей, що ґрунтується на свідомому підкоренні особистих інтересів громадським. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу - головною метою виховної роботи, а сам колектив - основним засобом і формою досягнення цієї мети. За багато десятиліть колективістичного виховання наша школа мало досягла у формуванні людини нового типу. Гіпертрофічний підхід до колективу, загальних дій, заходів не передбачав створення умов для прояву й утвердження в діяльності кожного індивіда. Тому спроби переробити індивідуальну природу людини виявилися прямолінійними і спрощеними. Осмислення минулого свідчить, що у вихованні не можна допускати крайнощів: культивувати лише колективізм чи, навпаки, лише розвиток індивідуальності на шкоду колективістичним якостям особистості. Дозрілій уяві про виховання найбільшою мірою відповідає гармонія особистого і колективного.
|
