Поняття "закономірність" і "закон" нам уже відомі. Нагадуємо ще раз, що закономірність виражає об'єктивні, суттєві, постійні, необхідні для того чи іншого явища зв'язки, які за певних умов повторюються. Закон - зафіксована закономірність. Закономірність визначається як науковий закон у тому випадку, коли об'єкта, між якими встановлюються зв'язки, чітко зафіксовані; досліджені вид, форма і характер цих зв'язків; встановлені межі їхньої дії. Уже в первіснообщинному суспільстві були виявлені правила навчання підростаючих поколінь. Одним з них було навчання через практику життя, наслідування досвіду старших. Античні вчені Платон, Арістотель і особливо Квінтіліан роблять перші спроби узагальнення практики навчання у вигляді зводу рекомендацій - правил. Деякі правила античних часів діють і в сучасній школі, зокрема таке: "призначення вчителя - допомогти народитися думці в голові учня" (Сократ). Проте античні мислителі навіть не намагалися виявити закони і закономірності в навчанні, бо розуміли його не як науку, а як практичну діяльність людей, як мистецтво навчати іншим наукам. Мистецтво ж законам не підкоряється. У ХІІІ столітті педагогіку розглядали як прикладне природознавство і вважали, що вона підкоряється законам біології. Я.А. Коменський зробив першу спробу представити педагогіку у вигляді системи правил, практичних керівництв до дії, згрупованих за тематичною ознакою: "Основні правила легкості навчання і учіння", "Основні правила природного учіння і навчання", "Дев'ять правил мистецтва навчати наукам" ("Велика дидактика"), А. Дістервег збільшив кількість правил до 33. Перша група його правил - правила відносно вчителя; друга - правила Щодо предмета викладання, третя - правила стосовно учня. При цьому деякі правила Дістервег називає ще й законами. Й. Песталоцці сформулював закон розумового розвитку дитини-від невиразного споглядання до ясного уявлення, а від них до ясних понять; а також великий, як його назвав сам Песталоцці, закон: "Кожний предмет діє на наші почуття залежно від ступеня його фізичної близькості чи віддаленості". К. Д. Ушинський майже не вживав слів "закономірність", "закон". Але його численні правила і настанови можна назвати основними закономірностями дидактики. Наприклад: "Чим більше фактичних знань здобув розум і краще їх переробив, тим він більш розвинений і сильний". Спроби сформулювати закони знаходимо у Дж. Дьюї, Е. Торндайка, Е. Меймана. Е. Мейман сформулював три закони. Перший: розвиток індивідуума з самого початку здебільшого визначається природними задатками. Другий: передусім розвиваються ті функції, які є найважливішими для життя і задоволення елементарних потреб дитини. Третій закон стверджує нерівномірність духовного і фізичного розвитку дитини. Крім цього, Е. Мейман формулює ще два закони про фактори розвитку дитини: закон видозмінення і закон повторення. Усі ці закони Мейман залежно від контексту називає принципами і навіть правилами. У колишній радянській педагогіці замовчувалися, перекручувалися, заперечувалися закони, сформульовані видатними американськими педагогами Дьюї і Торндайком, на яких виховано не одне покоління активних, ділових, розкріпачених людей. Американські вчителі добре засвоїли вимоги п'яти основних законів Торндайка: 1) закону взаємопов'язаності: якщо два психічних акти розвиваються у взаємозв'язку, то повторення одного з них веде до появи або закріплення другого; 2) закону тренування: чим вищою є інтенсивність тренування, тим краще засвоюється зворотна реакція і довше зберігається в пам'яті; 3) закону інтенсивності: чим інтенсивніше тренування відповіді, тим краще вона засвоюється і довше зберігається в пам'яті; 4) закону асиміляції: кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка в минулому була пов'язана з цим самим стимулом; 5) закону результативності: реакції, які супроводжуються приємними наслідками, закріплюють, а ті, що мають неприємні наслідки, уникають чи намагаються заглушити. Усі видатні теоретики педагогіки намагалися встановити закономірні зв'язки. Зокрема, відомий педагог С. Т. Шацький вивів такі закономірності: учні в процесі роботи витрачають свої зусилля, але суть учіння в тому й полягає, що чим більше вони їх витрачають, тим більше набувають; розум і почуття учнів повинні бути в злагоді, інтелектуальна й емоційна сфери повинні допомагати одна одній. До 70-х років у вітчизняній дидактиці намагалися не вживати поняття "закон", а поняття "закономірність" використовувалося лише при розгляді найбільш загальних проблем навчання.
| 
