Якщо ви отримали високий бал за іспит, ви захочете продовжити свою «переможну серію», чи не так? Експеримент говорить, що ні. Навпаки, ви навмисне і свідомо все собі зіпсуєте. Іноді наша поведінка знижує шанси на успіх. Як би дивно це не звучало, але ми деколи себе так ведемо. Уявіть ситуацію, що ми хочемо справити на когось враження і так боїмося бовкнути щось зайве, що взагалі нічого не говоримо. А це навряд чи когось вразить. Або, щоб піти від проблем, ми напиваємося в устілку, а не намагаємося їх вирішити. І, все-таки, чому ми самі собі шкодимо? Може бути наша стратегія успіху невірна, а можливо ми шкодимо собі несвідомо, самі того не помічаючи. У всякому разі, ніхто не зізнається навіть самому собі, що навмисне поставив під загрозу свій успіх. І все ж, в 1978 р. експеримент, проведений дослідниками Едвардом Джонсом і Стівеном Бергласом, показав, що людина здатна навмисне саботувати свої досягнення. В експерименті брала участь група студентів, яким запропонували пройти тест. Після тесту кожному студенту повідомили, що у нього чудовий результат, незалежно від того, як було насправді, і запропонували пройти ще один тест. Перед другим тестом студентам запропонували на вибір один з двох препаратів (як стверджували дослідники, абсолютно легальних): перший підвищував розумові здібності, другий, навпаки, знижував. І що ж вибрало більшість студентів? Як не дивно, другий препарат. Звичайно, результати тестів ні на що не впливали. Але все ж для експерименту відбиралися в основному старанні студенти, та й кому хочеться вдарити в бруд обличчям. Тому не можна сказати, що у «піддослідних» не було зацікавленості в позитивному результаті. Тоді чому студенти навмисне знизили свої шанси на успіх? За словами дослідників, а також за визнанням деяких студентів, у разі невдачі всю провину можна буде звалити на препарат, який погано вплинув на роботу мозку, а не на сам мозок. Всім нам добре відомо, що легше знайти виправдання, ніж визнати свої недоліки.
|
